Суб’єкт історії! Величний пагорб!...Тисячоліттями зберігають печери й плити свої таємниці. В пісок та порох перетворюються каміння , ховаючи у ньому матеріальні підтвердження міфів і легенд. Як бачимо, у ході вивчення петрогліфів Кам’яної Могили, численних поселень і курганів у басейні ріки Молочної і сусідніх регіонів, виявилося, що зі степовим феноменом пов’язані долі багатьох народів від епохи пізнього палеоліту до епохи бронзи і до більш пізнього часу.
В епоху міді-бронзи Мати-Земля вже стогнала від борні за володіння багатствами. Соціальне розшарування в суспільстві, породжене різкими змінами в природі, зумовлене новими видами хазяйнування людини, призвело до появи хижацьких верств, основним видом діяльності яких було відняти, загарбати. Розбій став справою честі, груба сила – доблестю. Спокійний срібний вік неоліту змінився жорстоким віком - мідним. В цю епоху, як сказано в стародавніх легендах, „полюбили люди гордість і війну, багату на стогін. Своїми власними руками знищували один одного ...І вони всі гинули у злих війнах і жахливих кровопролитних битвах.” Літературні джерела й археологічні матеріали дозволяють детально відтворити поховальний обряд.
Великий кам’яний пагорб у степу привертав загальну увагу як явище незвичне, незвичайне, надзвичайне. Громадську свідомість, поза сумнівом, хвилювало питання : як він міг виникнути у випаленому сонцем степу? Переважали, вочевидь, ірраціональні відповіді.
Український степ… Куди не кинеш оком, небо зливається із землею. В піснях і легендах зберігається його історія. Бачив степ первісних мисливців і скотарів, численних кочівників: кіммерійців, скіфів, сарматів, гунів, і, нарешті, слов’ян. Київські князі не раз ходили в похід у степ для боротьби з хозарами, печенігами й половцями. У поході проти половців весною 1103 року дружина Володимира Мономаха до ноги розгромила ворога на річці Молочній (Сутіні – за Руським літописом). В народній пам’яті ще довго житимуть оповіді про запорозьких козаків – славних степових лицарів.
Ріка Часу в малюнках і скульптурах донесла до нас віяння і досягнення Людини „сивої давнини”.
Все, що ми сьогодні маємо, чого ми досягли у час технічного прогресу, було закладено в глибоку давнину.
Одвічне прагнення людини до Пізнання стало потребою, як повітря, як саме життя, дало можливість проникнути в цей невідомий світ і розпізнати багато таємниць.